$Birthworts, Pipevines, Dutchman\'s Pipes Seeds$
$Birthworts, Pipevines, Dutchman\'s Pipes Seeds$

Birthworts, Pipevines, Dutchman's Pipes Seeds

2,45 €

з податком

Birthworts, Pipevines, Dutchman's Pipes Seeds (Aristolochia)

Price for Package of 5 seeds.

Насіння в упаковці:

Кількість

Total Rating:

0/5 - 0 reviews

View ratings

	0
	0
	0
	0
	0

Add Review

View Reviews

	This item has been sold
	27
	times

Birthworts, Pipevines, Dutchman's Pipes Seeds (Aristolochia)

Price for Package of 5 seeds.

Aristolochia is a large plant genus with over 500 species that is the namesake (type genus) of the family (Aristolochiaceae). Its members are commonly known as birthworts, pipevines or Dutchman's pipes and are widespread and occur in the most diverse climates. Some species, like A. utriformis and A. westlandii, are threatened with extinction.

Description

Aristolochia is a genus of evergreen and deciduous woody vines and herbaceous perennials. The smooth stem is erect or somewhat twining. The simple leaves are alternate and cordate, membranous, growing on leaf stalks. There are no stipules.

The flowers grow in the leaf axils. They are inflated and globose at the base, continuing as a long perianth tube, ending in a tongue-shaped, brightly colored lobe. There is no corolla. The calyx is one to three whorled, and three to six toothed. The sepals are united (gamosepalous). There are six to 40 stamens in one whorl. They are united with the style, forming a gynostemium. The ovary is inferior and is four to six locular.

These flowers have a specialized pollination mechanism. The plants are aromatic and their strong scent[2] attracts insects. The inner part of the perianth tube is covered with hairs, acting as a fly-trap. These hairs then wither to release the fly, covered with pollen.

The fruit is dehiscent capsule with many endospermic seeds.

The common names "Dutchman's pipe" and "pipevine" (e.g. common pipevine, A. durior) are an allusion to old-fashioned meerschaum pipes at one time common in the Netherlands and northern Germany. "Birthwort" (e.g. European birthwort A. clematitis) refers to these species' flower shape, resembling a birth canal. Some reference books[3][4] state that the scientific name Aristolochia was developed from Ancient Greek aristos (άριστος) "best" + locheia (λοχεία), "childbirth" or "childbed," but according to an ancient tradition recorded in the first century BCE by Cicero the plant was named for the otherwise unknown individual with the common Greek name Aristolochos, who had learned from a dream that it was an antidote for snake bites.

As of 2013, it has been confirmed that naturally occurring carcinogenic compounds have been found in plants within the genus Aristolochia.

Herbalism, toxicity and carcinogenicity

The species Aristalochia clematitis was highly regarded as a medicinal plant since the ancient Egyptians, Greeks and Romans, and on to until the Early Modern era; it also plays a role in traditional Chinese medicine. Due to its resemblance to the uterus, the doctrine of signatures held that "birthwort" was useful in childbirth. A preparation was given to women upon delivery to expel the placenta, as noted by the herbalist Dioscurides in the first century CE. Despite its presence in ancient medicine, Aristolochia is known to contain the lethal toxin aristolochic acid. Aristolochic acid was linked to aristolochic acid-associated urothelial cancer in a Taiwanese study in 2012.[7] In 2013, two studies reported that aristolochic acid is a strong carcinogen. Whole-genome and exome analysis of individuals with a known exposure to aristolochic acid revealed a higher rate of somatic mutation in DNA.

The Bencao Gangmu, compiled by Li Shi-Zhen in the latter part of the sixteenth century, was based on the author’s experience and on data obtained from earlier herbals; this Chinese herbal classic describes 1892 "drugs" (with 1110 drawings), including many species of Aristolochia.[10] For 400 years, the Bencao Gangmu remained the principal source of information in traditional Chinese medicine and the work was translated into numerous languages, reflecting its influence in countries other than China. In the mid-twentieth century, the Bencao Gangmu was replaced by modern Materia Medica, the most comprehensive source being Zhong Hua Ben Cao (Encyclopedia of Chinese Materia Medica), published in 1999.[11] The Encyclopedia lists 23 species of Aristolochia, though with little mention of toxicity. The Chinese government currently lists the following Aristolochia herbs: A. manshuriensis (stems), A. fangchi (root), A. debilis (root and fruit), and A. contorta ( fruit), two of which (mou dou ling and quingmuxiang) appear in the 2005 Pharmacopoeia of the People's Republic of China.

In traditional Chinese medicine Aristolochia species are used for certain forms of acute arthritis and edema. In 1993, a series of end-stage renal disease cases was reported[13][15] from Belgium associated with a weight loss treatment, where Stephania tetrandra in a herbal preparation was suspected of being substituted with Aristolochia fangchi.[16][17] More than 105 patients were identified with nephropathy following the ingestion of this preparation from the same clinic from 1990 to 1992. Many required renal transplantation or dialysis.

Aristolochia has been shown to be both a potent carcinogen and kidney toxin. Herbal compounds containing Aristolochia are classified as a Group 1 carcinogen by the International Agency for Research on Cancer.[19] Epidemiological and laboratory studies have identified Aristolochia to be a dangerous kidney toxin; Aristolochia has been shown associated with more than 100 cases of kidney failure.[20] Furthermore, it appears as if contamination of grain with European birthwort (A. clematitis) is a cause of Balkan nephropathy, a severe renal disease occurring in parts of southeast Europe.

Despite the toxic properties of aristolochic acid, naturopaths claim that a decoction of birthwort stimulates the production and increases the activity of white blood cells, or that pipevines contain a disinfectant which assists in wound healing. Also, Aristolochia bracteolata is colloquially known as "worm killer" due to supposed antihelminthic activity.

Aristolochia taxa have also been used as reptile repellents. A. serpentaria (Virginia snakeroot) is thus named because the root was used to treat snakebite, as "so offensive to these reptiles, that they not only avoid the places where it grows, but even flee from the traveler who carries a piece of it in his hand".[22] A. pfeiferi, A. rugosa, and A. trilobata are also used in folk medicine to cure snakebites.

Garden history

Due to their spectacular flowers, several species are used as ornamental plants, notably the hardy A. durior of eastern North America, which was one of John Bartram's many introductions to British gardens; in 1761 Bartram sent seeds he had collected in the Ohio River Valley to Peter Collinson in London, and Collinson gave them to the nurseryman James Gordon at Mile End to raise. The vine was soon adopted for creating for arbors "a canopy impenetrable to the rays of the sun, or moderate rain," as Dr John Sims noted in The Botanical Magazine, 1801.

Growing A Dutchman’s Pipe From Seeds

Once the seeds are soaked for 48 hours, plant them in a moistened mixture of 1 part perlite to 5 parts potting soil. Plant two seeds about ½ inch apart in a 4-inch pot. Press them lightly into the soil surface. Move the pots with the Dutchman’s pipe seeds into a room with plenty of sunlight. Cover the pot with plastic wrap and use a propagation mat to warm the containers, roughly 75 to 85 degrees Fahrenheit (23 to 29 C.). You’ll need to check the soil daily to see if it is dry. Whenever the surface feels barely damp, give the pot an inch of water with a spray bottle. Once you have planted the Dutchman’s pipe seeds and given them appropriate water, you have to be patient. Starting Dutchman’s pipe from seeds takes time. You might see the first sprouts in a month. More can grow over the following two months. Once seeds in a pot sprout, move it out of the direct sun and remove the propagation mat. If both seeds sprout in one pot, remove the weaker one. Allow the stronger seedling to grow in an area of light shade all summer. In autumn, the seedling will be ready for transplant.

Артикул F 28

По наявності 281 од.

USDA Hardiness zone

Reviews (0)

Write a Review

Based on 0 reviews -

0/5

No reviews for the product

Be the first to write your review !

Discounts

Продукт со временем сниженной ценой

Насіння Столо́ва гірчи́ця...

2,15 € -26% 1,59 € (SKU: MHS 27 W)

Seeds Gallery Shop,

5/ 5

<h2>Насіння Столо́ва гірчи́ця білої, муштарда (Sinapis alba)</h2> <h2>Ціна за упаковку 180 (1г) насіння.</h2> Столо́ва гірчи́ця, або муштарда (пол. musztarda < італ. mostarda) — приправа з насіння рослин гірчиці білої, (Sinapis alba), гірчиці салатної (Brassica juncea) та гірчиці чорної (Brassica nigra). Для приготування приправи використовують цілі, розмелені, стовчені або роздавлені зерна гірчиці, які змішують в пастоподібну суміш з водою, оцтом, лимонним або яблучним соком, вином або іншою рідиною, з додаванням солі та різноманітних прянощів. Приправа може мати колір від блідо-жовтого до інтенсивного оливково-жовтого та жовто-коричневого, смак варіюється від солодкого до пряного. Гірчиця відмінно поєднується з м'ясними стравами та сиром, її додають у салати, бутерброди тощо. Як інгредієнт гірчиця використовується під час приготування багатьох соусів, супів та маринадів. Гірчиця широко використовується в багатьох національних кухнях. <h2 style="color: #000000; font-size: 1.5em;">Історія</h2> Гірчиця вирощувалася та використовувалася людьми здавна і була поширена усюди від Європи до Китаю. При цьому в Європі гірчиця була єдиною доступною гострою спецією з місцевої сировини. Першими соуси на основі гірчиці почали виготовляти римляни. З них найвідомішими є мурія з гірчиці і рибного розсолу та гарум з ферментованих риб'ячих нутрощів. Вимочені гірчічні зерна, за повідомленням Колумелли, також подрібнювали й змішували з оцтом. З IV століття до цієї суміші почали додавати мед і олію, а замість оцту — виноградне сусло (муст) — так була створена рідка гірчиця, або ж гірчичний соус[2]. У XIII столітті визнаним центром виробництва гірчиці став Діжон. Про те, наскільки популярною була гірчиця в Діжоні, свідчать збережені з 1336 року письмові рахунки за 320 літрів гірчичної приправи, з'їденої гостями одної лише званої вечері у герцога Бургундського. У 1777 році в Діжоні було створено перше партнерське підприємство по виробництву гірчиці за оригінальною рецептурою з використанням білого вина, тут з'явилася і перша машина з виробництва гірчиці. У 1937 році для діжонської гірчиці була введена сертифікація справжності походження. Завдяки давній історії виробництва гірчиці Діжон вважається «гірчичною столицею світу».[1] В Англії гірчиця з'явилася в XII столітті. Зерна гірчиці подрібнювали в ступці і посипали порошком їжу, подібно меленому перцю. Перша письмова згадка гірчиці знаходиться в книзі Forme of Cury , яку написав майстер-кухар короля Річарда II. Гірчичні зерна грубого помелу змішували з борошном і корицею, додавали воду, з гірчичного тіста скачували кульки та висушували. У такому вигляді заготовлену гірчицю було зручно зберігати, а в міру потреби з неї робили гірчичну пасту, розмочуючи кульки в оцті, вині або сидрі. Кращою вважалася гірчиця з хріном, яку робили в Тьюксбері: гірчицю звідси везли в Лондон та інші частини Англії. Ця гірчиця навіть удостоїлася згадки в п'єсі Шекспіра «Генріх IV» (частина 2).[3] На Всесвітній виставці в Сент-Луїсі в США в 1904 році була представлена новинка — жовто-коричнева гірчиця, яку вперше в історії використовували для приготування хот-догів[4]. Згідно з даними Продовольчої та сільськогосподарській організації ООН (Food and Agriculture Organization, FAO) за 2016 рік, найбільшими виробниками гірчиці у світі є Канада (200 тис. т), Непал (150 тис. т), Росія (90 тис. т), Україна (40 тис. т) та М'янма (40 тис. т). Шосту та сьому сходинку розділяють Чехія та Китай із щорічним виробництво 20 тис. т насіння гірчиці. Україна у 2016 році експортувала 35,4 тис. т гірчиці, у 2015 році — 45,3 тис. т. <h2 style="color: #000000; font-size: 1.5em;">Різновиди</h2> Гірчицю виробляють з насіння трьох видів рослин родини капустяних — гірчиці білої, салатної та чорної. Чорна гірчиця (Brassica nigra), яку називають також справжньою або французькою, вирощується в Південній Європі, переважно в Італії та Франції. Її насіння дрібне, темне, має пекучий смак і запах, обумовлений високим вмістом синігрину. Цей вид використовується для виробництва високоякісної гірчиці, в тому числі діжонської гірчиці й соусу равігот[6]. Виробництво чорної гірчиці пов'язане з певними складнощами: її стручки швидко розкриваються і значна частина врожаю втрачається. Тому часто в класичних французьких рецептах чорну гірчицю заміняють коричневою, або салатною. Гірчиця салатна (Brassica juncea), вона ж сиза або українська, а також коричнева, китайська, індійська. Являє собою досить великі зерна коричневого кольору, за кулінарними властивостями близька до чорної гірчиці, але містить меншу кількість синігрину. Часто продається у вигляді світло-жовтого порошку. З неї виготовляють звичайну столову гірчицю, вона частіше інших використовується в європейських рецептах. Салатну гірчицю вирощують в Україні, Середній Азії, Європі, Росії. Біла гірчиця (Sinapis alba), жовта, англійська гірчиця, походить з Європи, має велике світле насіння. На відміну від чорної та коричневої, смак білої гірчиці визначає глікозид синальбін, менш їдкий, що виявляється більш в смаку, ніж у запаху. Ця гірчиця використовується в маринадах, приправа з білої гірчиці найбільш популярна в США[7]. Велика частина світового врожаю білої гірчиці вирощується в Канаді[3]. <h2 style="color: #000000; font-size: 1.5em;">Сорти готової гірчиці</h2> Багато народів з часів середньовіччя мають власні традиції приготування і вживання гірчиці[7]. Смак сортів гірчиці може сильно відрізнятися в різних країнах. У більшості країн Європи та в США віддають перевагу м'якій гірчицю з великою кількістю всіляких смакових прянощів. В Україні, Польщі та Росії частіше вживають гостру гірчицю. В магазинах Чехії, навпаки, частіше зустрічається гірчиця з м'яким смаком. Гостру гірчицю легко приготувати в домашніх умовах. Для цього гірчичний порошок розмішують до потрібної густоти з вином, оцтом, пивом або водою і дають настоятися близько десяти хвилин, додавши за смаком цукор. Таку гірчицю зазвичай готують безпосередньо перед подачею на стіл, тому що вона може видихатися досить швидко. Рівень гостроти гірчиці прямо залежить від сорту використовуваного насіння. Жовте насіння (також називається білим) має найм'якіший смак. Тим часом коричневе та чорне насіння набагато гостріші. Склад рідини, що додається в гірчицю також має значний вплив на гостроту смаку. <ul> <li>Американська жовта гірчиця готується з насіння білої гірчиці й оцту з великою кількістю цукру і підфарбовується куркумою, має рідку консистенцію.</li> <li>Англійська гірчиця в Англії відома під назвою «гірчиця за старовинним рецептом». До її складу входять суміш м'якого і гострого гірчичного порошку і невелика кількість грубо подрібнених зерен. Гірчицю розводять яблучним соком, сидром або оцтом[4].</li> <li>Баварська (мюнхенська) гірчиця виробляється із зерен білої гірчиці грубого помелу з додаванням карамельного сиропу, імбиру, перцю і ялівцю. Приправа готується при високій температурі, має дуже м'який солодкуватий смак.</li> <li>Бордоська гірчиця — приправа із суміші білої і салатної гірчиці з естрагоном та цукром, замішана на суміші виноградного сусла з оцтом.</li> <li>Гардан (донська гірчиця) робиться з додаванням розсолу солоних огірків.</li> <li>Діжонська гірчиця (фр. Moutarde de Dijon) традиційно проводилася з чорної гірчиці та вержуса. Сучасна діжонська гірчиця базується на суміші насіння чорної і коричневої гірчиці, деякі сорти приправи містять біле вино. Діжонська гірчиця м'яка, елегантна, має тонку текстуру і багатий смак без надмірної кислотності, з легким присмаком трав. На експорт зазвичай реалізують більш м'які сорти. Найпекучіший варіант діжонської гірчиці набагато м'якший російської гірчиці[3][4] .</li> <li>Італійська фруктова гірчиця (італ. mostarda di frutta) готується з гірчичного порошку, білого вина, меду й прянощів, та містить великі шматки свіжих, консервованих або сушених фруктів[4].</li> <li>Китайська гірчиця — приправа з гірчичного порошку і води, гостра і не має нюансів смаку[4].</li> <li>Провансальська гірчиця готується на основі бордоської з додаванням часнику, перцю, базиліка і меду.</li> <li>Українська гірчиця — гостра приправа з порошку салатної гірчиці з додаванням оцту.</li> </ul> <h2 style="color: #000000; font-size: 1.5em;">Вплив на організм людини</h2> При вживанні в ролі приправи гірчиця стимулює травлення, сприяє профілактиці запорів і кишкових інфекцій, покращує циркуляцію крові та знижує ризик захворювань серцево-судинної системи. Зовнішньо гірчицю використовують як зігрівальний засіб. У народній медицині насіння гірчиці застосовуються для лікування шлунково-кишкових захворювань, як проносний, блювотний та заспокійливий засіб. Вживання дуже гострої гірчиці може викликати слинотечу, печію язика, піднебіння і горла[1]. Всі частини рослин гірчиці, в тому числі зерна і гірчичний порошок, можуть викликати алергію і стати причиною анафілактичного шоку. З 2005 року продукція, що реалізується в Європейському союзі, у разі наявності в її складі гірчиці повинна мати вказівку про це на упаковці.

MHS 27 W (1g)

-26%

Швидкий перегляд

Продукт со временем сниженной ценой

Navy beans Seeds

1,95 € -28% 1,40 € (SKU: P 164)

Seeds Gallery Shop,

5/ 5

<!DOCTYPE html> <html> <head> <meta http-equiv="Content-Type" content="text/html; charset=UTF-8" /> </head> <body> <h2>Navy beans Seeds</h2> <h2>Price for Package of 40 seeds.</h2> Navy beans are not navy in color. In fact, they are small white beans. Why call them navy beans? Navy beans were named as such because they were a staple food in the United States Navy during the early 20th century. Navy beans and other dried beans are known as Phaseolus vulgaris and are referred to as “common beans” because they all come from a common bean ancestor that originated in Peru. Navy beans are about the size of a pea, mild in flavor and one of 13,000 species in the family of legumes. They can be found canned and dried in bulk or prepackaged. The United States Navy was no doubt looking for a low cost. Navy beans can sometimes be found under the name French navy bean or, more commonly, Michigan pea bean. The Navy bean is one of the best cooking beans around. Great flavor and taste. A small, delicious, white bean that can be used in soup or for baking. Will not “mush up” when cooked. Great bean for cooking and offers great flavor. The plant is about 60 centimeters high and resistant to beans' diseases. Pods are about 12 cm long with 5-6 beans inside. Navy beans typically require between 85-90 days of growth before harvesting <h3>Growing Guide</h3> <h3>GROWING NOTES</h3> Beans generally do not respond well to transplanting, and are usually direct sown around or just after the last spring frost. The most important point about growing beans is not to plant them too early. They will rot in cool, damp soil. Even so, many beans require a long growing season of 80 days or more. To get an earlier start, you can put down black plastic, to warm the soil. Most beans should be sown with the eye of the been facing downward, 1-2" deep, approximately 4-6" apart, with 24" or more between rows. The ideal site will be sunny, well-drained, moderately fertile, and slightly acidic (pH 6.0-7.0). Additionally, bean plants should be well-ventilated to promote proper development and deter mildew or mold that can trouble plants. Beans should not be grown in the same spot more than once every four years, and can be mutually beneficial with corn, strawberries and cucumber. Avoid planting beans near onion or fennel. Plant bush beans in either rows or blocks, with 4-6 inches between each seed. Plant the seeds 1-2 inches deep and be sure to water the soil immediately and regularly, until it sprouts. Pole beans will need some type of support to grow on. Be sure the trellis, teepee, fence or whatever is in place before you seed. Plant seeds at a rate of about 3-6 seeds per teepee or every 6 inches apart. <h3>MAINTAINING</h3> When watering, try to avoid getting the leaves wet as this can promote fungus or other damaging conditions that beans can be susceptible to. Most types of beans are somewhat drought resistant, but check the surface of the soil frequently and water when the top layer has become dried out. Once established, beans generally will not require fertilizing and will generate their own nitrogen. However, if the leaves of young plants are pale this is an indication of nitrogen deficiency and starts can be fertilized with with fish emulsion or other natural nitrogen rich fertilizer. Bush beans begin producing before pole beans and often come in all at once. Staggered planting, every 2 weeks, will keep your bush beans going longer. Pole beans need time to grow their vines, before they start setting beans. The pole bean crop will continue to produce for a month or two. Pole beans may need some initial help in climbing. Keep the bean plants well watered. Mulch helps keep their shallow roots moist. Long producing pole beans will benefit from a feeding or a side dressing of compost or manure about half way through their growing season. <h3>Harvesting Guide</h3> <h3>HARVESTING</h3> Harvesting beans is an ongoing process. You can start to harvest anytime, but gardeners usually wait until the beans begin to firm up and can be snapped. They are generally about as think as a pencil then. Don't wait too long, because beans can become overgrown and tough almost overnight. Harvest by gently pulling each bean from the vine or by snapping off the vine end, if you are going to be using the beans right away. Depending on whether the bean is a snap, shell, or dry variety will impact when and how the bean should be harvested. Snap beans are harvested while the pod and enclosed seeds are still relatively immature. Compared to the other two types of beans, snap beans have the smallest window for an ideal crop. Beans that are harvested too early will not develop the proper flavor and texture. On the other hand, beans that are allowed to develop on the plant too long will be tough and somewhat unpalatable. Perhaps the best simple indicator for snap beans is the diameter of the pods. Generally, most varieties will yield the best snap beans with a diameter between ⅛-1/4". Maybe the best way to determine suitability for harvest is to sample a pod or two before making a complete harvest. It is worth noting that many varieties of snap beans that are allowed to develop completely also make good dry beans. Shell beans are harvested at a later time than snap beans, once the pods have started to fill out and the enclosed seeds developing inside are apparent. Beans of such varieties are removed from pods and are often eaten fresh, but are sometimes dried. Dry beans are not harvested until the pods and enclosed seeds have reached complete maturity, and will often require threshing to remove extraneous pod material. When growing dry beans, it is especially important that growing plants have plenty of space and ventilation so that pods will dry out. If experiencing a spell of rain late in the season once pods have matured, plants can be removed from ground and hung upside down indoors to allow dessication to continue. <h3>SAVING SEEDS</h3> It is a suggested that you earmark a couple of plants at the beginning of the season for seed saving. Don't pick ANY pods from them to eat - just pick the crisp brown pods at the end of the season. Don't feed them, or water them unless it is very dry - as this can encourage leafy growth rather than pod development. There is no point in picking green pods as the seeds are not mature enough at this stage. Did you know you can save the roots, overwinter in a frost-free place, and replant next year? Runner beans are perennial, but are frost sensitive, so die back in our climate. However, if the roots are dug up and kept in suitable conditions, the plants often get away early and crop faster. If you grow a lot of beans, this may not be a practical option, but you could try it with one or two plants perhaps. Store the roots in a frost-free place, buried in slightly moist sand or leafmould, or something similar. </body> </html>

P 164