Feijoa, Pineapple Guava Seeds

1,90 €

з податком

Feijoa, Pineapple Guava Seeds (Acca sellowiana)

Price for Package of 5 seeds.

Насіння в упаковці:

Кількість

Total Rating:

0/5 - 0 reviews

View ratings

	0
	0
	0
	0
	0

Add Review

View Reviews

	This item has been sold
	114
	times

Feijoa, Pineapple Guava Seeds (Acca sellowiana)

Price for Package of 5 seeds.

Here's a shrub to show visitors to your garden - with grey-green leaves, white-felted beneath, and most attractive and rather unusual flowers with crimson and white petals and numerous prominent crimson stamens. In hot summer, these are followed by egg-sized and shaped berries that are edible, having a Guava-like flavor. However, not only are these fruits edible but the flower petals also, these having a rich, aromatic flavour. Almost hardy, but likes a warm, sunny position. Brazil.

Acca sellowiana, a species of flowering plant in the myrtle family, Myrtaceae, is native to the highlands of southern Brazil, eastern Paraguay, Uruguay, and northern Argentina, and Colombia.[1] It is widely cultivated as a garden plant and fruiting tree in New Zealand and can be found as a garden plant elsewhere such as in Australia, Azerbaijan, the West part of Georgia, South part of Russia and South Africa. [2] Common names include feijoa (pron.: /feɪˈʒoʊ.ə/, /feɪˈdʒoʊ.ə/,[3] or /feɪˈhoʊ.ə/)[4] pineapple guava and guavasteen. It is an evergreen, perennial shrub or small tree, 1–7 meters (3.3–23 ft) in height, widely cultivated as a garden plant and fruiting tree. The German botanist Otto Karl Berg named feijoa after João da Silva Feijó, a Portuguese botanist born in the colony of Brazil.

Fruit

The fruit, maturing in autumn, is green, ellipsoid, and about the size of a chicken egg. It has a sweet, aromatic flavor. The flesh is juicy and is divided into a clear gelatinous seed pulp and a firmer, slightly granular, opaque flesh nearer the skin. The fruit falls to the ground when ripe and at its fullest flavor, but it may be picked from the tree prior to falling to prevent bruising.

The fruit pulp resembles the closely related guava, having a gritty texture. The feijoa pulp is used in some natural cosmetic products as an exfoliant. Feijoa fruit has a distinctive, potent smell that resembles that of a fine perfume. The aroma is due to the ester methyl benzoate and related compounds that exist in the fruit.

Growing conditions

It is a warm-temperate to subtropical plant that also will grow in the tropics, but requires at least 50 hours of winter chilling to fruit, and is frost-tolerant. When grown from seed, feijoas are noted for extremely slow growth during their first year or two, and young plants, though cold tolerant, can be very sensitive to high wind.

In the Northern Hemisphere, this species has been cultivated as far north as western Scotland, but under such conditions, it does not fruit every year, as winter temperatures below approximately −9 °C (16 °F) kill the flower buds. Summer temperatures above 90 °F (32 °C) may also have an adverse effect upon the fruit set. Feijoas are somewhat tolerant of drought and salt in soils, though fruit production can be adversely affected. Tolerant to partial shade, regular watering is essential while the fruit is maturing.

Seasonality

Large quantities of the fruit are grown in New Zealand, where it is a popular garden tree and the fruit commonly is available in season; the season runs from March to June. Feijoas are occasionally to be found as landscape plants in the far Southern United States, in regions from Texas to Florida, and southern California, though the fruit set can be unreliable in those locations. They are also grown in parts of northern California for their fruit. Fruits are an extremely rare sight away from cultivation areas, and when they can be found, they are often very, very expensive due to scarcity and demand even in places where the fruit isn't well-known.

Hardier varieties are grown in the Russian region of Buriatia (city Ulan-Ude).

Consumption and uses

The fruit usually is eaten by cutting it in half, then scooping out the pulp with a spoon.[5] The fruit has a juicy, sweet seed pulp and slightly gritty flesh nearer the skin. If the utensils needed to eat it this way are not available, the feijoa may be torn or bitten in half, and the contents squeezed out and consumed. An alternative method is to bite the end off and then tear the fruit in half lengthways, exposing a larger surface with less curvature and using one's teeth to scrape the pulp out closer to the skin. This method results in less waste of the fruit.

A feijoa may be used as an interesting addition to a fruit smoothie and may be used to make wine or cider and feijoa-infused vodka. The flavor is aromatic, very strong and complex, inviting comparison with guava, strawberry, pineapple, and often containing a faint wintergreen-like aftertaste. It also is possible to buy feijoa yogurt, fruit drinks, jam, ice cream, and such in New Zealand. It also may be cooked and used in dishes where one would use stewed fruit. It is a popular ingredient in chutney. The very strong, complex flavor can make using feijoas, in combination with other fruits or vegetables, a creative and complex undertaking.

Fruit maturity is not always apparent visually, as the fruits remain the same shade of green until they are overripe or rotting. One usually may sense ripeness, however, by giving the fruit a soft squeeze; a ripe feijoa will yield to pressure somewhat like a just-ripe banana. Generally, the fruit is at its optimum ripeness the day it drops from the tree. While still hanging, it may well prove bitter; once fallen, however, the fruit very quickly becomes overripe, so a daily collection of fallen fruit is advisable during the season.

When the fruit is immature, the seed pulp is white and opaque. It becomes clear and gelatinous when ripe. Fruits are at their optimum maturity when the seed pulp has turned into a clear jelly with no hint of browning. Once the seed pulp and surrounding flesh start to brown, the fruit is overripe, but still may be eaten, or used to make a delicious juice.

The flower petals are edible, with a flavor that is slightly sweet with hints of cinnamon. The most common use is as an addition to salads. They regularly are consumed by birds.

Feijoa is also cultivated in Azerbaijan. Besides its consumption in natural form, feijoa jam and compote is prepared and produced both in-home and on industrial scales.

Cultivation

Some grafted cultivars of feijoa are self-fertile. Most are not, and require a pollinator. Seedlings may or may not be of usable quality, and may or may not be self-fertile. Feijoas will mature into a sprawly shrub, but can be kept successfully as a large container plant, though accommodations will need to be made for the width of the plants, and the need to encourage new growth for fruit production. They can succeed in greenhouses in temperate parts of the United States, and have been grown in-ground as fruiting trees on the United States east coast in coastal Georgia and South Carolina as well as in California. Other regions of the United States: the Pacific Northwest, the southernmost Appalachian Mountains, and the immediate coastal region from North Carolina to Delaware all would warrant further investigation.

In California, robins, mockingbirds, hummingbirds, starlings, scrub jays, towhees, and grey squirrels feast on the petals and are presumed to be assisting with pollination.[citation needed] Honeybees also visit the flowers.

In the South Caucasus, feijoa was cultivated in the southern coastal region of Azerbaijan since 1928; cultivation in neighboring Georgia has gradually increased to about 988 hectares in 1986.

In New Zealand, the pollinators of this plant are bees, bumblebees, and medium-sized birds. The silvereye is a pollinator in the cooler parts of the South Island; the blackbird and the Indian myna, which feeds on the sweet, fleshy flower petals, are pollinators further north.

In some areas where the species has been introduced, however, the trees have been unproductive due to lack of pollinators. The shrub has very few insect pests.

Артикул V 78 AC

По наявності 214 од.

Характеристики

Зібране насіння?: Зібране насіння
Organic Seeds ?: Organic Seeds
Organic/natural ?: Organic/Natural: Yes
Edible ?: Edible
Pretreatment of sowing ?: Soak in water before sowing 12-24 h
Sowing depth ?: Sowing depth 1 mm
Perennial ?: Perennial plant : Yes

USDA Hardiness zone

Reviews (0)

Write a Review

Based on 0 reviews -

0/5

No reviews for the product

Be the first to write your review !

Discounts

Продукт со временем сниженной ценой

Насіння чорного кунжуту...

1,65 € -16% 1,39 € (SKU: P 285 B)

Seeds Gallery Shop,

5/ 5

<h2>Насіння чорного кунжуту (Sesamum indicum) Ціна за упаковку 1 г (350) насіння.</h2> Кунжу́т (Sesamum indicum L.), також кунджу́д або сеза́м — рослина роду сезам (Sesamum), що росте в дикому вигляді в тропічній і південній Африці та широко розводиться в тропічних районах Азії і Америки. Олійна культура, насіння широко використовується в кулінарії. <h2 style="color: #000000; font-size: 1.5em;">Морфологічна характеристика</h2> Однорічна рослина. Нижні листки протилежні, решта чергуються. Квіти в пазухах листків, віночок трубчастий, дещо неправильної форми, жовтуватий. Зустрічаються форми з блакитними або пурпуровими квітами. 4 тичинки, з них 2 довші за інші. Плід — коробочка з численним насінням. Насіння містить до 60 % олії. Кунжут людям відомий з давніх-давен — завдяки своєму насінню, яке рослина ніби сама пропонує перехожим. Насіння міститься у коробочках, які у стиглому вигляді розкриваються, як тільки їх торкаються, або ж навіть від різкого звуку, наприклад плескання долоні. Власне, завдяки цій своїй особливості сезам потрапив до казки — в деяких перекладах ще й під арабським іменем «сімсім» — в якій печера відкривалася від однієї згадки про його зернятка. Ще одна корисна властивість кунжуту — він росте навіть на бідних ґрунтах, іноді на самій межі пустелі, там, де інші культурні рослини гинуть. Спочатку кунжут просто їли. Потім навчилися виробляти з нього борошно і пекти хліб. Використовували його також для виготовлення напоїв, зокрема й хмільних, на кшталт пива. І зрештою почали видобувати олію. Спочатку люди збирали зернятка дикого кунжуту — він і зараз росте в Африці. А близько 3500 року до нашої ери навчилася й самі вирощувати його для своїх потреб. Швидше за все це сталося в Індії — хоча деякі дослідники кажуть про ту ж Африку чи, навпаки, Далекий Схід. Принаймні, ми напевно знаємо, що мешканці найдавніших міст долини Інду — Хараппи і Мохенджо-Даро — не лише самі споживали кунжут, а й постачали його до Месопотамії. Достеменно не відомо, як вони називали рослину. Але вчені вважають, що мова, якою розмовляли в долині Інду, була близькою до нинішніх говірок Південної Індії. А там кунжут називають «ел» або «еллі». Можливо, саме від цього імені походить і шумерська назва кунжутової олії, «ілу», яку згодом запозичили інші народи для позначення олії взагалі. Сам кунжут, який швидко навчилися вирощувати і в Месопотамії, шумери називали по-іншому, «геші» — тобто «масна трава». А в мові їхніх сусідів аккадців той самий вислів звучав як «шамашаму» — ось звідки й взявся той самий арабський «сімсім» та грецький і український «сезам». Назва «кунжут» є перською і походить від іще давньоарійського слова «кунг», яким позначали насіння трави. В Китаї кунжут отримав назву «хума» — тобто «чужинські» чи навіть «варварські коноплі». Втім, смак кунжутової олії китайцям зрештою сподобався більше, аніж конопляної — зараз її використання вважають одним із «стовпів китайської кухні».[1]. Сьогодні насіння кунжуту використовується як для виробництва олії, так і в борошняних виробах (булочки, випічка). Особливо інтенсивний смак і аромат мають смажені зернятка кунжуту. Їх також використовують як приправу. В Китаї та на Сході вважається, що зернятка кунжуту подовжують життя. В Аюрведі кунжутова олія використовується зовнішньо при захворюваннях шкіри. В Україні з кунжуту роблять козинаки. Рослина підходить для вирощування в Україні, оскільки її вегетаційний період складає 120—140 днів. З XVIII сторіччя кунжут — намагалися вирощувати в Криму. Втім справа йшла важко, доводилося навіть обіцяти особливі нагороди тим, хто наважувався відводити землі підцю культуру[2]. У 1960-ті рр. радянська влада заборонила сіяти кунжут в українському Причорномор'ї, бо це начебто ознака розкоші. Запорізька область у 2015 році планувала почати сіяти кунжут для створення нових робочих місць, але підвела погода.

P 285 B (1 g)

-16%
Новий

Швидкий перегляд

Разнообразие из Америки

Продукт со временем сниженной ценой

Lemon Cucumber Seeds

2,25 € -19% 1,82 € (SKU: P 33)

Seeds Gallery Shop,

5/ 5

<!DOCTYPE html> <html> <head> <meta http-equiv="Content-Type" content="text/html; charset=UTF-8" /> </head> <body> <h2>Lemon Cucumber Seeds</h2> <h2>Price for Package of 10 seeds. </h2> An unusual Heirloom variety producing a profusion of apple-shaped fruits, with lemon-colored skin and lime green flesh, which is very mild, sweet, and never bitter. Best harvested at lemon size. Although outstanding for salads or pickling, chances are (just like us) you will end up eating most of these delectable nuggets out-of-hand like an apple. This is a vigorous plant that should yield a tremendous crop. 70 days. Origin: The cucumber species originates from India. The origin of lemon cucumbers isn't certain, it was introduced to America sometime between 1894 and 1905 but there are Middle-Eastern documents that mention this variety from the 16th century, making its likely origin from around this time in either the Middle-East or India. Culinary Uses: Lemon cucumbers are sweet and crisp with no bitterness making them very versatile. Burpless and thin-skinned. Great for pickling, juicing, adding fresh to salads, or eating as a healthy and delicious snack. Don't be fooled, the variety name 'Lemon' refers to the color of the skin of this cucumber, not its taste, it is not lemony in flavor nor particularly sour. Cultivation: Cucumber 'Lemon' should be trellised for ease of picking and to save space. Easy to grow, very prolific with fruits maturing quickly. Fruits need less heat to ripen than most varieties making them a good variety for cooler climates. Also a good variety for growing in pots and containers. Avoid watering leaves where possible to reduce disease. Lemon cucumbers are more resistant to drought than most cucumbers and are resistant to rusts. Grows best in soil with a pH of around 6.5. </body> </html>

P 33

-19%

Швидкий перегляд

Продукт со временем сниженной ценой

Насіння Столо́ва гірчи́ця...

2,15 € -26% 1,59 € (SKU: MHS 27 W)

Seeds Gallery Shop,

5/ 5

<h2>Насіння Столо́ва гірчи́ця білої, муштарда (Sinapis alba)</h2> <h2>Ціна за упаковку 180 (1г) насіння.</h2> Столо́ва гірчи́ця, або муштарда (пол. musztarda < італ. mostarda) — приправа з насіння рослин гірчиці білої, (Sinapis alba), гірчиці салатної (Brassica juncea) та гірчиці чорної (Brassica nigra). Для приготування приправи використовують цілі, розмелені, стовчені або роздавлені зерна гірчиці, які змішують в пастоподібну суміш з водою, оцтом, лимонним або яблучним соком, вином або іншою рідиною, з додаванням солі та різноманітних прянощів. Приправа може мати колір від блідо-жовтого до інтенсивного оливково-жовтого та жовто-коричневого, смак варіюється від солодкого до пряного. Гірчиця відмінно поєднується з м'ясними стравами та сиром, її додають у салати, бутерброди тощо. Як інгредієнт гірчиця використовується під час приготування багатьох соусів, супів та маринадів. Гірчиця широко використовується в багатьох національних кухнях. <h2 style="color: #000000; font-size: 1.5em;">Історія</h2> Гірчиця вирощувалася та використовувалася людьми здавна і була поширена усюди від Європи до Китаю. При цьому в Європі гірчиця була єдиною доступною гострою спецією з місцевої сировини. Першими соуси на основі гірчиці почали виготовляти римляни. З них найвідомішими є мурія з гірчиці і рибного розсолу та гарум з ферментованих риб'ячих нутрощів. Вимочені гірчічні зерна, за повідомленням Колумелли, також подрібнювали й змішували з оцтом. З IV століття до цієї суміші почали додавати мед і олію, а замість оцту — виноградне сусло (муст) — так була створена рідка гірчиця, або ж гірчичний соус[2]. У XIII столітті визнаним центром виробництва гірчиці став Діжон. Про те, наскільки популярною була гірчиця в Діжоні, свідчать збережені з 1336 року письмові рахунки за 320 літрів гірчичної приправи, з'їденої гостями одної лише званої вечері у герцога Бургундського. У 1777 році в Діжоні було створено перше партнерське підприємство по виробництву гірчиці за оригінальною рецептурою з використанням білого вина, тут з'явилася і перша машина з виробництва гірчиці. У 1937 році для діжонської гірчиці була введена сертифікація справжності походження. Завдяки давній історії виробництва гірчиці Діжон вважається «гірчичною столицею світу».[1] В Англії гірчиця з'явилася в XII столітті. Зерна гірчиці подрібнювали в ступці і посипали порошком їжу, подібно меленому перцю. Перша письмова згадка гірчиці знаходиться в книзі Forme of Cury , яку написав майстер-кухар короля Річарда II. Гірчичні зерна грубого помелу змішували з борошном і корицею, додавали воду, з гірчичного тіста скачували кульки та висушували. У такому вигляді заготовлену гірчицю було зручно зберігати, а в міру потреби з неї робили гірчичну пасту, розмочуючи кульки в оцті, вині або сидрі. Кращою вважалася гірчиця з хріном, яку робили в Тьюксбері: гірчицю звідси везли в Лондон та інші частини Англії. Ця гірчиця навіть удостоїлася згадки в п'єсі Шекспіра «Генріх IV» (частина 2).[3] На Всесвітній виставці в Сент-Луїсі в США в 1904 році була представлена новинка — жовто-коричнева гірчиця, яку вперше в історії використовували для приготування хот-догів[4]. Згідно з даними Продовольчої та сільськогосподарській організації ООН (Food and Agriculture Organization, FAO) за 2016 рік, найбільшими виробниками гірчиці у світі є Канада (200 тис. т), Непал (150 тис. т), Росія (90 тис. т), Україна (40 тис. т) та М'янма (40 тис. т). Шосту та сьому сходинку розділяють Чехія та Китай із щорічним виробництво 20 тис. т насіння гірчиці. Україна у 2016 році експортувала 35,4 тис. т гірчиці, у 2015 році — 45,3 тис. т. <h2 style="color: #000000; font-size: 1.5em;">Різновиди</h2> Гірчицю виробляють з насіння трьох видів рослин родини капустяних — гірчиці білої, салатної та чорної. Чорна гірчиця (Brassica nigra), яку називають також справжньою або французькою, вирощується в Південній Європі, переважно в Італії та Франції. Її насіння дрібне, темне, має пекучий смак і запах, обумовлений високим вмістом синігрину. Цей вид використовується для виробництва високоякісної гірчиці, в тому числі діжонської гірчиці й соусу равігот[6]. Виробництво чорної гірчиці пов'язане з певними складнощами: її стручки швидко розкриваються і значна частина врожаю втрачається. Тому часто в класичних французьких рецептах чорну гірчицю заміняють коричневою, або салатною. Гірчиця салатна (Brassica juncea), вона ж сиза або українська, а також коричнева, китайська, індійська. Являє собою досить великі зерна коричневого кольору, за кулінарними властивостями близька до чорної гірчиці, але містить меншу кількість синігрину. Часто продається у вигляді світло-жовтого порошку. З неї виготовляють звичайну столову гірчицю, вона частіше інших використовується в європейських рецептах. Салатну гірчицю вирощують в Україні, Середній Азії, Європі, Росії. Біла гірчиця (Sinapis alba), жовта, англійська гірчиця, походить з Європи, має велике світле насіння. На відміну від чорної та коричневої, смак білої гірчиці визначає глікозид синальбін, менш їдкий, що виявляється більш в смаку, ніж у запаху. Ця гірчиця використовується в маринадах, приправа з білої гірчиці найбільш популярна в США[7]. Велика частина світового врожаю білої гірчиці вирощується в Канаді[3]. <h2 style="color: #000000; font-size: 1.5em;">Сорти готової гірчиці</h2> Багато народів з часів середньовіччя мають власні традиції приготування і вживання гірчиці[7]. Смак сортів гірчиці може сильно відрізнятися в різних країнах. У більшості країн Європи та в США віддають перевагу м'якій гірчицю з великою кількістю всіляких смакових прянощів. В Україні, Польщі та Росії частіше вживають гостру гірчицю. В магазинах Чехії, навпаки, частіше зустрічається гірчиця з м'яким смаком. Гостру гірчицю легко приготувати в домашніх умовах. Для цього гірчичний порошок розмішують до потрібної густоти з вином, оцтом, пивом або водою і дають настоятися близько десяти хвилин, додавши за смаком цукор. Таку гірчицю зазвичай готують безпосередньо перед подачею на стіл, тому що вона може видихатися досить швидко. Рівень гостроти гірчиці прямо залежить від сорту використовуваного насіння. Жовте насіння (також називається білим) має найм'якіший смак. Тим часом коричневе та чорне насіння набагато гостріші. Склад рідини, що додається в гірчицю також має значний вплив на гостроту смаку. <ul> <li>Американська жовта гірчиця готується з насіння білої гірчиці й оцту з великою кількістю цукру і підфарбовується куркумою, має рідку консистенцію.</li> <li>Англійська гірчиця в Англії відома під назвою «гірчиця за старовинним рецептом». До її складу входять суміш м'якого і гострого гірчичного порошку і невелика кількість грубо подрібнених зерен. Гірчицю розводять яблучним соком, сидром або оцтом[4].</li> <li>Баварська (мюнхенська) гірчиця виробляється із зерен білої гірчиці грубого помелу з додаванням карамельного сиропу, імбиру, перцю і ялівцю. Приправа готується при високій температурі, має дуже м'який солодкуватий смак.</li> <li>Бордоська гірчиця — приправа із суміші білої і салатної гірчиці з естрагоном та цукром, замішана на суміші виноградного сусла з оцтом.</li> <li>Гардан (донська гірчиця) робиться з додаванням розсолу солоних огірків.</li> <li>Діжонська гірчиця (фр. Moutarde de Dijon) традиційно проводилася з чорної гірчиці та вержуса. Сучасна діжонська гірчиця базується на суміші насіння чорної і коричневої гірчиці, деякі сорти приправи містять біле вино. Діжонська гірчиця м'яка, елегантна, має тонку текстуру і багатий смак без надмірної кислотності, з легким присмаком трав. На експорт зазвичай реалізують більш м'які сорти. Найпекучіший варіант діжонської гірчиці набагато м'якший російської гірчиці[3][4] .</li> <li>Італійська фруктова гірчиця (італ. mostarda di frutta) готується з гірчичного порошку, білого вина, меду й прянощів, та містить великі шматки свіжих, консервованих або сушених фруктів[4].</li> <li>Китайська гірчиця — приправа з гірчичного порошку і води, гостра і не має нюансів смаку[4].</li> <li>Провансальська гірчиця готується на основі бордоської з додаванням часнику, перцю, базиліка і меду.</li> <li>Українська гірчиця — гостра приправа з порошку салатної гірчиці з додаванням оцту.</li> </ul> <h2 style="color: #000000; font-size: 1.5em;">Вплив на організм людини</h2> При вживанні в ролі приправи гірчиця стимулює травлення, сприяє профілактиці запорів і кишкових інфекцій, покращує циркуляцію крові та знижує ризик захворювань серцево-судинної системи. Зовнішньо гірчицю використовують як зігрівальний засіб. У народній медицині насіння гірчиці застосовуються для лікування шлунково-кишкових захворювань, як проносний, блювотний та заспокійливий засіб. Вживання дуже гострої гірчиці може викликати слинотечу, печію язика, піднебіння і горла[1]. Всі частини рослин гірчиці, в тому числі зерна і гірчичний порошок, можуть викликати алергію і стати причиною анафілактичного шоку. З 2005 року продукція, що реалізується в Європейському союзі, у разі наявності в її складі гірчиці повинна мати вказівку про це на упаковці.

MHS 27 W (1g)

-26%

Швидкий перегляд

Ця рослина має гігантські плоди

Продукт со временем сниженной ценой

Yard Long Bean, Snake Bean,...

2,25 € -9% 2,05 € (SKU: P 47)

Seeds Gallery Shop,

5/ 5

<!DOCTYPE html> <html> <head> <meta http-equiv="Content-Type" content="text/html; charset=UTF-8" /> </head> <body> <h2>Yard Long Bean, Snake Bean, Chinese Long Bean Seeds</h2> <h2>Price for Package of 10 seeds.</h2> Yard Long Bean also known as Snake Bean, Asparagus Bean or Chinese Long Bean produces long, thin round bean pods with a slightly sweet taste. The pods can grow up to 100cm long but are at their best picked when about 30cm long and the thickness of a pencil, then they will be tender and sweet rather than tough. Yard Long Beans are best grown under the protection of a polytunnel/greenhouse in the UK although they can be grown outside in a long hot summer. It is a climbing bean that can reach 2m tall so will need a frame or wigwam of poles to climb up and tied to as with Runner beans or French Beans. Yard Long Bean produces pretty delicate purple flowers and the pods hang down in pairs. To keep them producing beans, regularly pick and use the bean fresh within 1-2 days. They are a very productive plant given the protection of a greenhouse and lots of heat although can be held back if a little cold. Yard Long Beans are a staple of South East Asian/Thailand cuisine but are also used in Hindi (Chori) and Caribbean (bora) cooking. They can be steamed or stir-fried and are great in curries. Cut the pods into 10cm lengths and treat like French Beans. If any of the pods are allowed to mature, the beans in the pods can be shelled, dried and kept in an airtight container for use in soups and stews etc. The beans will require soaking overnight in water and boiling vigorously for 10 minutes before simmering until tender so as to destroy any toxins as with most pulses. Yard Long Bean is an unusual bean that is well worth growing, but to get the best pick young and tender and use fresh but perhaps allow a couple to grow on have a competition to try growing the longest pod. It’s a bean feast! <div><iframe width="640" height="385" src="https://www.youtube.com/embed/CyDsxnUGO90?rel=0&hd=1" frameborder="0" class="embed-responsive-item"> </iframe></div> </body> </html>

P 47

Швидкий перегляд

Категорії

Категорії

Категорії

Feijoa, Pineapple Guava Seeds

Feijoa, Pineapple Guava Seeds (Acca sellowiana)

Price for Package of 5 seeds.

Feijoa, Pineapple Guava Seeds (Acca sellowiana)

Price for Package of 5 seeds.

Reviews (0)

Discounts

Насіння чорного кунжуту...

Lemon Cucumber Seeds

Насіння Столо́ва гірчи́ця...

Yard Long Bean, Snake Bean,...