Endive Giant Seeds

Насіння Столо́ва гірчи́ця...

2,15 € -26% 1,59 € (SKU: MHS 27 W)

Seeds Gallery Shop,

5/ 5

<h2>Насіння Столо́ва гірчи́ця білої, муштарда (Sinapis alba)</h2> <h2>Ціна за упаковку 180 (1г) насіння.</h2> Столо́ва гірчи́ця, або муштарда (пол. musztarda < італ. mostarda) — приправа з насіння рослин гірчиці білої, (Sinapis alba), гірчиці салатної (Brassica juncea) та гірчиці чорної (Brassica nigra). Для приготування приправи використовують цілі, розмелені, стовчені або роздавлені зерна гірчиці, які змішують в пастоподібну суміш з водою, оцтом, лимонним або яблучним соком, вином або іншою рідиною, з додаванням солі та різноманітних прянощів. Приправа може мати колір від блідо-жовтого до інтенсивного оливково-жовтого та жовто-коричневого, смак варіюється від солодкого до пряного. Гірчиця відмінно поєднується з м'ясними стравами та сиром, її додають у салати, бутерброди тощо. Як інгредієнт гірчиця використовується під час приготування багатьох соусів, супів та маринадів. Гірчиця широко використовується в багатьох національних кухнях. <h2 style="color: #000000; font-size: 1.5em;">Історія</h2> Гірчиця вирощувалася та використовувалася людьми здавна і була поширена усюди від Європи до Китаю. При цьому в Європі гірчиця була єдиною доступною гострою спецією з місцевої сировини. Першими соуси на основі гірчиці почали виготовляти римляни. З них найвідомішими є мурія з гірчиці і рибного розсолу та гарум з ферментованих риб'ячих нутрощів. Вимочені гірчічні зерна, за повідомленням Колумелли, також подрібнювали й змішували з оцтом. З IV століття до цієї суміші почали додавати мед і олію, а замість оцту — виноградне сусло (муст) — так була створена рідка гірчиця, або ж гірчичний соус[2]. У XIII столітті визнаним центром виробництва гірчиці став Діжон. Про те, наскільки популярною була гірчиця в Діжоні, свідчать збережені з 1336 року письмові рахунки за 320 літрів гірчичної приправи, з'їденої гостями одної лише званої вечері у герцога Бургундського. У 1777 році в Діжоні було створено перше партнерське підприємство по виробництву гірчиці за оригінальною рецептурою з використанням білого вина, тут з'явилася і перша машина з виробництва гірчиці. У 1937 році для діжонської гірчиці була введена сертифікація справжності походження. Завдяки давній історії виробництва гірчиці Діжон вважається «гірчичною столицею світу».[1] В Англії гірчиця з'явилася в XII столітті. Зерна гірчиці подрібнювали в ступці і посипали порошком їжу, подібно меленому перцю. Перша письмова згадка гірчиці знаходиться в книзі Forme of Cury , яку написав майстер-кухар короля Річарда II. Гірчичні зерна грубого помелу змішували з борошном і корицею, додавали воду, з гірчичного тіста скачували кульки та висушували. У такому вигляді заготовлену гірчицю було зручно зберігати, а в міру потреби з неї робили гірчичну пасту, розмочуючи кульки в оцті, вині або сидрі. Кращою вважалася гірчиця з хріном, яку робили в Тьюксбері: гірчицю звідси везли в Лондон та інші частини Англії. Ця гірчиця навіть удостоїлася згадки в п'єсі Шекспіра «Генріх IV» (частина 2).[3] На Всесвітній виставці в Сент-Луїсі в США в 1904 році була представлена новинка — жовто-коричнева гірчиця, яку вперше в історії використовували для приготування хот-догів[4]. Згідно з даними Продовольчої та сільськогосподарській організації ООН (Food and Agriculture Organization, FAO) за 2016 рік, найбільшими виробниками гірчиці у світі є Канада (200 тис. т), Непал (150 тис. т), Росія (90 тис. т), Україна (40 тис. т) та М'янма (40 тис. т). Шосту та сьому сходинку розділяють Чехія та Китай із щорічним виробництво 20 тис. т насіння гірчиці. Україна у 2016 році експортувала 35,4 тис. т гірчиці, у 2015 році — 45,3 тис. т. <h2 style="color: #000000; font-size: 1.5em;">Різновиди</h2> Гірчицю виробляють з насіння трьох видів рослин родини капустяних — гірчиці білої, салатної та чорної. Чорна гірчиця (Brassica nigra), яку називають також справжньою або французькою, вирощується в Південній Європі, переважно в Італії та Франції. Її насіння дрібне, темне, має пекучий смак і запах, обумовлений високим вмістом синігрину. Цей вид використовується для виробництва високоякісної гірчиці, в тому числі діжонської гірчиці й соусу равігот[6]. Виробництво чорної гірчиці пов'язане з певними складнощами: її стручки швидко розкриваються і значна частина врожаю втрачається. Тому часто в класичних французьких рецептах чорну гірчицю заміняють коричневою, або салатною. Гірчиця салатна (Brassica juncea), вона ж сиза або українська, а також коричнева, китайська, індійська. Являє собою досить великі зерна коричневого кольору, за кулінарними властивостями близька до чорної гірчиці, але містить меншу кількість синігрину. Часто продається у вигляді світло-жовтого порошку. З неї виготовляють звичайну столову гірчицю, вона частіше інших використовується в європейських рецептах. Салатну гірчицю вирощують в Україні, Середній Азії, Європі, Росії. Біла гірчиця (Sinapis alba), жовта, англійська гірчиця, походить з Європи, має велике світле насіння. На відміну від чорної та коричневої, смак білої гірчиці визначає глікозид синальбін, менш їдкий, що виявляється більш в смаку, ніж у запаху. Ця гірчиця використовується в маринадах, приправа з білої гірчиці найбільш популярна в США[7]. Велика частина світового врожаю білої гірчиці вирощується в Канаді[3]. <h2 style="color: #000000; font-size: 1.5em;">Сорти готової гірчиці</h2> Багато народів з часів середньовіччя мають власні традиції приготування і вживання гірчиці[7]. Смак сортів гірчиці може сильно відрізнятися в різних країнах. У більшості країн Європи та в США віддають перевагу м'якій гірчицю з великою кількістю всіляких смакових прянощів. В Україні, Польщі та Росії частіше вживають гостру гірчицю. В магазинах Чехії, навпаки, частіше зустрічається гірчиця з м'яким смаком. Гостру гірчицю легко приготувати в домашніх умовах. Для цього гірчичний порошок розмішують до потрібної густоти з вином, оцтом, пивом або водою і дають настоятися близько десяти хвилин, додавши за смаком цукор. Таку гірчицю зазвичай готують безпосередньо перед подачею на стіл, тому що вона може видихатися досить швидко. Рівень гостроти гірчиці прямо залежить від сорту використовуваного насіння. Жовте насіння (також називається білим) має найм'якіший смак. Тим часом коричневе та чорне насіння набагато гостріші. Склад рідини, що додається в гірчицю також має значний вплив на гостроту смаку. <ul> <li>Американська жовта гірчиця готується з насіння білої гірчиці й оцту з великою кількістю цукру і підфарбовується куркумою, має рідку консистенцію.</li> <li>Англійська гірчиця в Англії відома під назвою «гірчиця за старовинним рецептом». До її складу входять суміш м'якого і гострого гірчичного порошку і невелика кількість грубо подрібнених зерен. Гірчицю розводять яблучним соком, сидром або оцтом[4].</li> <li>Баварська (мюнхенська) гірчиця виробляється із зерен білої гірчиці грубого помелу з додаванням карамельного сиропу, імбиру, перцю і ялівцю. Приправа готується при високій температурі, має дуже м'який солодкуватий смак.</li> <li>Бордоська гірчиця — приправа із суміші білої і салатної гірчиці з естрагоном та цукром, замішана на суміші виноградного сусла з оцтом.</li> <li>Гардан (донська гірчиця) робиться з додаванням розсолу солоних огірків.</li> <li>Діжонська гірчиця (фр. Moutarde de Dijon) традиційно проводилася з чорної гірчиці та вержуса. Сучасна діжонська гірчиця базується на суміші насіння чорної і коричневої гірчиці, деякі сорти приправи містять біле вино. Діжонська гірчиця м'яка, елегантна, має тонку текстуру і багатий смак без надмірної кислотності, з легким присмаком трав. На експорт зазвичай реалізують більш м'які сорти. Найпекучіший варіант діжонської гірчиці набагато м'якший російської гірчиці[3][4] .</li> <li>Італійська фруктова гірчиця (італ. mostarda di frutta) готується з гірчичного порошку, білого вина, меду й прянощів, та містить великі шматки свіжих, консервованих або сушених фруктів[4].</li> <li>Китайська гірчиця — приправа з гірчичного порошку і води, гостра і не має нюансів смаку[4].</li> <li>Провансальська гірчиця готується на основі бордоської з додаванням часнику, перцю, базиліка і меду.</li> <li>Українська гірчиця — гостра приправа з порошку салатної гірчиці з додаванням оцту.</li> </ul> <h2 style="color: #000000; font-size: 1.5em;">Вплив на організм людини</h2> При вживанні в ролі приправи гірчиця стимулює травлення, сприяє профілактиці запорів і кишкових інфекцій, покращує циркуляцію крові та знижує ризик захворювань серцево-судинної системи. Зовнішньо гірчицю використовують як зігрівальний засіб. У народній медицині насіння гірчиці застосовуються для лікування шлунково-кишкових захворювань, як проносний, блювотний та заспокійливий засіб. Вживання дуже гострої гірчиці може викликати слинотечу, печію язика, піднебіння і горла[1]. Всі частини рослин гірчиці, в тому числі зерна і гірчичний порошок, можуть викликати алергію і стати причиною анафілактичного шоку. З 2005 року продукція, що реалізується в Європейському союзі, у разі наявності в її складі гірчиці повинна мати вказівку про це на упаковці.

MHS 27 W (1g)

-26%

Швидкий перегляд

Продукт со временем сниженной ценой

Navy beans Seeds

1,95 € -28% 1,40 € (SKU: P 164)

Seeds Gallery Shop,

5/ 5

<!DOCTYPE html> <html> <head> <meta http-equiv="Content-Type" content="text/html; charset=UTF-8" /> </head> <body> <h2>Navy beans Seeds</h2> <h2>Price for Package of 40 seeds.</h2> Navy beans are not navy in color. In fact, they are small white beans. Why call them navy beans? Navy beans were named as such because they were a staple food in the United States Navy during the early 20th century. Navy beans and other dried beans are known as Phaseolus vulgaris and are referred to as “common beans” because they all come from a common bean ancestor that originated in Peru. Navy beans are about the size of a pea, mild in flavor and one of 13,000 species in the family of legumes. They can be found canned and dried in bulk or prepackaged. The United States Navy was no doubt looking for a low cost. Navy beans can sometimes be found under the name French navy bean or, more commonly, Michigan pea bean. The Navy bean is one of the best cooking beans around. Great flavor and taste. A small, delicious, white bean that can be used in soup or for baking. Will not “mush up” when cooked. Great bean for cooking and offers great flavor. The plant is about 60 centimeters high and resistant to beans' diseases. Pods are about 12 cm long with 5-6 beans inside. Navy beans typically require between 85-90 days of growth before harvesting <h3>Growing Guide</h3> <h3>GROWING NOTES</h3> Beans generally do not respond well to transplanting, and are usually direct sown around or just after the last spring frost. The most important point about growing beans is not to plant them too early. They will rot in cool, damp soil. Even so, many beans require a long growing season of 80 days or more. To get an earlier start, you can put down black plastic, to warm the soil. Most beans should be sown with the eye of the been facing downward, 1-2" deep, approximately 4-6" apart, with 24" or more between rows. The ideal site will be sunny, well-drained, moderately fertile, and slightly acidic (pH 6.0-7.0). Additionally, bean plants should be well-ventilated to promote proper development and deter mildew or mold that can trouble plants. Beans should not be grown in the same spot more than once every four years, and can be mutually beneficial with corn, strawberries and cucumber. Avoid planting beans near onion or fennel. Plant bush beans in either rows or blocks, with 4-6 inches between each seed. Plant the seeds 1-2 inches deep and be sure to water the soil immediately and regularly, until it sprouts. Pole beans will need some type of support to grow on. Be sure the trellis, teepee, fence or whatever is in place before you seed. Plant seeds at a rate of about 3-6 seeds per teepee or every 6 inches apart. <h3>MAINTAINING</h3> When watering, try to avoid getting the leaves wet as this can promote fungus or other damaging conditions that beans can be susceptible to. Most types of beans are somewhat drought resistant, but check the surface of the soil frequently and water when the top layer has become dried out. Once established, beans generally will not require fertilizing and will generate their own nitrogen. However, if the leaves of young plants are pale this is an indication of nitrogen deficiency and starts can be fertilized with with fish emulsion or other natural nitrogen rich fertilizer. Bush beans begin producing before pole beans and often come in all at once. Staggered planting, every 2 weeks, will keep your bush beans going longer. Pole beans need time to grow their vines, before they start setting beans. The pole bean crop will continue to produce for a month or two. Pole beans may need some initial help in climbing. Keep the bean plants well watered. Mulch helps keep their shallow roots moist. Long producing pole beans will benefit from a feeding or a side dressing of compost or manure about half way through their growing season. <h3>Harvesting Guide</h3> <h3>HARVESTING</h3> Harvesting beans is an ongoing process. You can start to harvest anytime, but gardeners usually wait until the beans begin to firm up and can be snapped. They are generally about as think as a pencil then. Don't wait too long, because beans can become overgrown and tough almost overnight. Harvest by gently pulling each bean from the vine or by snapping off the vine end, if you are going to be using the beans right away. Depending on whether the bean is a snap, shell, or dry variety will impact when and how the bean should be harvested. Snap beans are harvested while the pod and enclosed seeds are still relatively immature. Compared to the other two types of beans, snap beans have the smallest window for an ideal crop. Beans that are harvested too early will not develop the proper flavor and texture. On the other hand, beans that are allowed to develop on the plant too long will be tough and somewhat unpalatable. Perhaps the best simple indicator for snap beans is the diameter of the pods. Generally, most varieties will yield the best snap beans with a diameter between ⅛-1/4". Maybe the best way to determine suitability for harvest is to sample a pod or two before making a complete harvest. It is worth noting that many varieties of snap beans that are allowed to develop completely also make good dry beans. Shell beans are harvested at a later time than snap beans, once the pods have started to fill out and the enclosed seeds developing inside are apparent. Beans of such varieties are removed from pods and are often eaten fresh, but are sometimes dried. Dry beans are not harvested until the pods and enclosed seeds have reached complete maturity, and will often require threshing to remove extraneous pod material. When growing dry beans, it is especially important that growing plants have plenty of space and ventilation so that pods will dry out. If experiencing a spell of rain late in the season once pods have matured, plants can be removed from ground and hung upside down indoors to allow dessication to continue. <h3>SAVING SEEDS</h3> It is a suggested that you earmark a couple of plants at the beginning of the season for seed saving. Don't pick ANY pods from them to eat - just pick the crisp brown pods at the end of the season. Don't feed them, or water them unless it is very dry - as this can encourage leafy growth rather than pod development. There is no point in picking green pods as the seeds are not mature enough at this stage. Did you know you can save the roots, overwinter in a frost-free place, and replant next year? Runner beans are perennial, but are frost sensitive, so die back in our climate. However, if the roots are dug up and kept in suitable conditions, the plants often get away early and crop faster. If you grow a lot of beans, this may not be a practical option, but you could try it with one or two plants perhaps. Store the roots in a frost-free place, buried in slightly moist sand or leafmould, or something similar. </body> </html>

P 164